Крилатий шолом (оповідання)
Натягнувши лямки свого рюкзака, він поволі прямував до воріт.
Уже вкотре він так робив і вже вкотре не витрачав дорогоцінного часу свого життя на те, щоб озирнутися.
Замало часу...
На що?
На які відкриття у внутрішньому чи зовнішньому світі?
Усе, здавалося б, відкрито.
...
Усе...
Він давно вже звик до нав’язливого бажання глянути за плече, адже вже не заперечував існування Духа гірських думок та його невидимої раті.
Академічної заангажованості він позбувся ще там, коли чекав на УАЗик, яким мав дістатися до готелю.
Тепер він мислив майже космічно.
Майже...
Йому ще складно було збагнути багато елементарних, на думку тутешнього горця Трохима Яковича, речей.
Можливо, єдине, чого вдалося навчити просмерділого асфальтом та людською лайкою міщанина — це тиші, розпізнавання Шляху та співтворчості з Духом гірських думок.
Сьогодні, можливо, багатолітній дід, що пережив і поляків, і австро-угорців, і нацистів, і врешті-решт учорашній день, розповість йому ще що-небудь...
Видряпавшись на крутий схил, з якого ледве простежувався крізь вранішню імлу величний Попіван, він з полегшенням зітхнув після виснажливого підйому.
...Як і того разу…
Сьогодні Трохим Якович виглядав якось урочисто-піднесено.
Урочисто смачний сьогодні був і чай, зібраний з найліпших тутешніх трав.
Балакали чоловіки і про те, і про се, не помічаючи плину дорогоцінного часу.
Але сивий знавець Шляху цей плин все ж помітив.
— Мені пора, Олексо, вже час, — піднесено сповістив він і міцно ухопив буковий кий, наче єдиний порятунок від чогось неминучого.
— Ми ще зустрінемось? — чомусь запитав подорожній.
— Не на цьому Шляху: туди УАЗиком не дістатись.
Лише пішки...
Слухай, мало із собою не забрав, Олексо. — Він видобув із кишені малесенький згорток і подав туристові.
Розгорнувши папірці, той вийняв дивну монету.
Точніше, найдивнішою була її вага і колір: начебто звичайна гривня-монета була виготовлена з металу, схожого на бронзу або мідь (подорожній не був обізнаний у справі металознавства), з досить давнім карбуванням.
— Єдине, що вони не знайшли під час обшуку у 40-х... Сімейна реліквія...
Роздивись уважно.
— Начебто гривня…
— Уважніше!
Невідомий майстер викарбував тризуб, певно, багато століть тому, але не древністю вперше привабив його увагу наш герб.
Не княжий герб, а меморіал героям дивився на нього — крилатий шолом невідомого, але оспіваного у століттях арійського воїна, що боронить святе.
"Пам’ять про нього і про його нащадків — володарів духу — вони в нас ніколи не відберуть", — раптом подумки пообіцяв собі турист.
Поряд вже давно нікого не було, але в душі, на глибині космічної свідомості, він заприсягся донести крилатий шолом героя навіть туди, куди не дістанешся УАЗиком, а лише пішки...
ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ УСІМ ЗАХИСНИКАМ МОЄЇ БАТЬКІВЩИНИ
