Скрудж ніколи не замальовував ім'я старого Марлі.
Воно й було там, після стількох літ, над вхідними дверима — "Скрудж та Марлі".
Фірму знали як "Фірма Скруджа та Марлі".
Інколи новачки в бізнесі звали її "Скруджа Скруджа", іноді - "Марлі", та він відкликався на обидва ймення.
Вони були однакові для нього.
Ах!
Яким же скупим був цей Скрудж!
Чіпкий, рвучкий, хапливий, дряпливий, давучий, старий грішник!
Твердий і гострий, мов кремінь, з якого жодна криця ще не викресувала вогню; потайний, замкнутий у собі та в'юнкий, мов осетр.
Холод усередині нього заморозив його давні якості, скрутив носа, втягнув щоки, зробив похмурим; очі стали червоними, а тонкі губи — синіми; і промовляв він різко своїм хрипким голосом.
Паморозь покривала його голову, брови та гостре підборіддя.
Він завжди носив у собі ту холоднечу, охолоджував офіс свій у спекотні дні і не відпускав її навіть на Різдво.
