Але іноземець анітрохи не образився і дуже весело засміявся.
— Бував, бував і не раз! — закричав він, сміючись, але не зводячи холодного погляду   з поета, — де я лише не бував!
Жаль тільки, що я не спромігся запитати в професора, що таке шизофренія.
Тому ви вже самі дізнайтесь це в нього, Іване Миколайовичу!
—Звідки ви знаєте, як мене звати?
— Змилуйтесь, Іване Миколайовичу, хто ж вас не знає? — тут іноземець дістав з кишені вчорашній номер "Літературної газети", й Іван Миколайович побачив на першій ж сторінці своє зображення, а під ним свої власні вірші.
Але вчора цей солодкий доказ слави та популярності сьогодні геть не порадував поета.
— Вибачте, — сказав він, і обличчя його потемніло, — ви не можете почекати хвилинку?
Я хочу товаришеві кілька слів сказати.
— О, із задоволенням! — викрикнув невідомий, — тут так добре під липами, а я, до речі, нікуди й не поспішаю.
