Заглоба відкрив очі.
— А це що?
Куди ми приїхали?
— Не знаю.
— Чекай.
Це козацький зимівник.
— Так, мені теж так здається.
— Напевно тут чабани живуть.
Не дуже мила компанія.
Чого ті собаки так гавкають, ніби їх вовки гризуть!
Видно коней і людей біля будинку.
Немає вибору, треба заїхати, щоб не переслідували, якщо оминемо.
Та й подрімати не завадило б.
— Правда.
— Раз, два, три, чотири коні осідлані — чотири людини біля будинку.
Так, це чабани.
Щось вони там жваво обговорюють.
Ей, там!
Одразу підійшло чотири козаки.
То справді були чабани з кіньми, тобто вершники, які влітку охороняли стада в степах.
Пан Заглоба одразу помітив, що тільки в одного з них була шабля і кістка; три інших були озброєні палицями з кінськими щелепами, але також знав, що такі вершники можуть бути дикими людьми і часто небезпечними для мандрівників.
