Його волосся, що звисало на шию та спину, було білим, наче у старця; а проте обличчя не мало жодних зморшок та навіть найменших дефектів шкіри.
Руки були довгі та м'язисті, немов мали неабияку силу.
Ноги та стопи, дуже делікатно сформовані, були так само, як і верхні кінцівки, голими.
Воно було вдягнене в туніку абсолютно білого кольору; на його талії був лощений пояс з неймовірним блиском.
Воно тримало гілку свіжого зеленого гостролиста в руках; попри зимову емблему його одяг був прикрашений літніми квітами.
Найдивніше у цьому всьому було те, що його корона відбивала яскравий промінь світла, в якому все це було видно, і яке не сумніваючись в причинах його використання, в найтьмяніші моменти, великий extinguisher for a cap, що наразі тримав його під руку.
Навіть це, не дивлячись на те, що Скрудж дивився на нього щораз стійкіше, було не найдивнішою його властивістю.
Його пояс відсвічував та блищав як одна частина, потім — як інша, і те, що було світлом в один момент, в інший ставало тьмою, тож ця постать мерехтіла у своїй виразності: будучи об'єктом в один момент з однією рукою, в інший — з однією ногою, потім з двадцятьма ногами, а от вже й з парою ніг без голови, а тепер із головою без тіла: і зі зниклих частин жодного контуру не було видно в густій темряві, в якій вони розчинялися.
А потім знову воно ставало собою, ясне та виразне як ніколи.
"Чи ви Дух, сер, чию появу було мені перебачено?" — спитав Скрудж.
