Історик української суспільно-політичної думки Іван Лисяк-Рудницький є автором праць з історії, що відкривали Україну Європі та світові.
Написання нової синтези української історії, яка б узагальнювала творчий доробок ученого за майже сорок років наукової діяльності — саме таким був один із найзахопливіших проєктів І. Лисяка-Рудницького, якому, на жаль, не довелось здійснитися.
Раптова смерть дослідника перекрила всі творчі задуми.
Проте сьогодні ми маємо чудову наукову працю — двотомне видання “Історичних есе” Івана Лисяка-Рудницького, в яких зібрані розсіяні у багатьох публіцистичних й наукових виданнях статті, що дають нам змогу відтворити погляди дослідника на ключові моменти українського історичного процесу.
Книга вміщує й оригінальні україномовні тексти, і переклади англомовних статей.
Одна із тем, яка зацікавлює науковця, — доля України в новітній історії, передусім аналіз визначальних тенденцій її політичних змін у контексті сучасного світового процесу та політичного прогнозування.
Саме у статті “Роля України в новітній історії” І. Лисяк-Рудницький намагається розкрити цю тему.
Коли читаєш цю наукову працю,  приваблює наповненість  влучних цитат, особливо в останній частині статті.
А загалом працю розділено на 4 розділи: постановка проблеми, методологічні прийоми, регіональні різновиди та відповідь.
Дослідник працює у логічній послідовності — від висвітлення питання до способів його вирішення.
У частині “Постановка проблеми” Іван Лисяк-Рудницький насамперед пояснює поняття “історичних” та “неісторичних” націй й розповідає про приналежність України до синтезу двох типів.
Ну й, звісно, у цьому розділі йдеться  про центральну проблему в новітній українській історії — постання нації, перетворення етнічномовної спільноти на самосвідому політичну й культурну спільноту.
Соціально-економічний розвиток та еволюція суспільної думки українців у дореволюційний період — саме такими є методологічні прийоми Лисяка-Рудницького, який вважає, що виникнення української нації — це наслідок взаємодії соціальних сил та ідей.
Далі автор говорить про регіональні різновиди національного руху дореволюційної України, яка не посідала територіальної єдності.
“Відповідь” — відпис на неправильне сприйняття точки зору історика професором Адамсом й наведення ключових аргументів щодо політичної значущості України як політичної одиниці, перед 1917 роком.
Саме у цій частині присутні цитати допитливих спостерігачів того часу, що зуміли правильно оцінити значення української проблеми (наприклад, цитати німецького мандрівника Йоганна Георга Коля чи австрійського консула Едварда Седлячека).
Загалом, я вважаю, що “Роля України в новітній історії” є потрібною і для українців, і для закордонних читачів, аби відкрити для себе значення нашої держави й потрібно віддати належне Іванові Лисяку-Рудницькому, який, обмежившись у статті лише передреволюційною добою, зміг доступно й вдало розкрити це важливе питання.
