Нація
Джеффрі Сакс
Останні пів століття стали епохою електронних ЗМІ.
Телебачення змінило суспільство у кожному куточку світу.
Зараз до телебачення приєднується ще й вибух нових медійних девайсів: DVD-диски, комп’ютери, ігрові приставки, смартфони тощо.
Щоразу більше доказів (щоразу більша сукупність доказів), які вказують на те, що це розповсюдження медіа має безкінечну кількість негативних наслідків.
США повели решту світу за собою в епоху телебачення.
У 1950 році менше ніж у 8% американських будинків був телевізор; до 1960 року телевізор був у 90%.
В інших місцях такого рівня проникнення телебачення в життя звичайних людей  досягли на десятиліття пізніше, а найбідніші країни ще досі його не досягли.
Як і варто було очікувати, американці стали найактивнішими глядачами телебачення, що, напевно, залишається правдою і до сьогодні, хоча дані про це є дещо підозрілими і неповними.
найнадійніші дані говорять про те, що американці в середньому дивляться телебачення понад 5 годин на добу, це дуже багато, враховуючи те, що перегляд відео на інших девайсах становить на кілька годин більше.
В інших країнах спостерігаються набагато менші результати.
У Скандинавії, наприклад, люди проводять перед екраном, грубо кажучи, удвічі менше часу, ніж в середньому у США.
Наслідки для суспільства Америки складні, занепокоюють і слугують попередженням для решти світу, хоча ми отримали це попередження надто пізно, щоб хтось його помітив.
По-перше, перегляд телебачення у великих кількостях приносить мало задоволення.
Численні опитування показують, що це дуже схоже на залежність: тимчасове задоволення потреби призводить до тривалого відчуття невдоволення і розкаяння.
Такі глядачі кажуть, що вони хотіли б дивитися телебачення рідше, ніж насправді дивляться.
Більше того, надмірний перегляд телебачення зробив значний внесок у соціальну фрагментацію.
Той час, який люди колись проводили разом у компанії інших, тепер проводиться на самоті перед екраном.
Роберт Путнам, провідний науковець у сфері щораз меншого відчуття об’єднаності в Америці, визначив, що перегляд телебачення — це головна причина поступової втрати соціального капіталу, втрати тієї довіри, яка об’єднує групи людей.
Американці сьогодні просто довіряють один одному менше, ніж минуле покоління.
Звичайно, на це впливають багато інших факторів, але не можна недооцінювати руйнування суспільних зв’язків з вини телебачення.
Безсумнівно, надмірний перегляд телебачення здійснює негативний вплив на фізичне і духовне здоров’я людини.
Американці займають перше місце серед усіх країн світу за статистикою ожиріння населення: майже дві третини американців мають надмірну масу тіла.
Знову ж таки, на це вплинули багато інших факторів, наприклад, дієта, що складається з дешевої нездорової смаженої їжі, але час, проведений перед екраном телевізора у малорухливому стані також має вагомий вплив.
Водночас те, що відбувається з духовним станом людини, так само важливе, як і те, що відбувається з фізичним.
Телебачення та пов’язані з ним медіа останнім часом були найбільшими постачальниками і розповсюджувачами корпораційної та політичної пропаганди у суспільстві.
Майже всі канали американського телебачення є приватною власністю, і власники отримують велику частину своїх прибутків завдяки наполегливій рекламі.
Ефективні рекламні кампанії, які експлуатують підсвідомі бажання (зазвичай, пов’язані з їжею, сексом і статусом у суспільстві), створюють у людей хворобливі потреби у товарах і покупках, які майже не несуть у собі ніякої цінності для споживачів чи суспільства.
Те саме, звичайно, сталося і з політикою.
Американські політики — це тепер бренди, загорнуті в гарну обгортку, як коробка цукерок.
Будь-кого — і будь-яку ідею — можна продати, начепивши на них яскраво-червоний бантик і підібравши нав’язливу пісеньку.
В Америці усі дороги до влади прокладені через телебачення, а весь доступ до телебачення гарантований тим, у кого більше грошей.
Ця проста логіка загнала американську політику в руки олігархів так, як ніколи раніше.
Навіть війну можна зробити товаром.
Адміністрація Буша популяризувала причину війни з Іраком —  уявну зброю масового винищення Саддама Хуссейна — у схожому стилі яскравих кольорів, швидкого темпу, надміру комп’ютерної графіки, який властивий рекламі на телебаченні.
Потім сама війна почалася з “моторошного” бомбардування Багдаду — телевидовища у прямому ефірі, що мало забезпечити високі рейтинги для вторгнення США на території Іраку.
Багато неврологів вважають, що наслідки перегляду телебачення для психічного здоров’я можуть сягати далі, ніж залежність, споживацтво, втрата соціальної довіри і політична пропаганда.
Телебачення може перебудовувати мозок залежних глядачів і погіршувати їхні пізнавальні здібності.
Американська академія педіатрії застерігає, що перегляд телебачення малими дітьми є небезпечним для розвитку їхнього мозку, і заохочує батьків тримати своїх дітей подалі від телебачення і схожих медіа.
Нещодавнє опитування, здійснене в Америці організацією Common Sense Media, показало парадокс, але цілком логічний.
Діти з бідних американських сімей сьогодні не лише дивляться більше телебачення, ніж діти з багатих сімей, але також є більша вірогідність того, що в їхній кімнаті буде окремий телевізор.
Зменшення споживання товарів при збільшенні доходів економісти називають “гіршим кращим”.
Безумовно, ЗМІ є корисними як джерела інформації, освіти, розважального контенту і навіть політичної свідомості.
Але забагато ЗМІ — і ми стикаємося зі загрозами, яких нам слід уникати.
Принаймні ми можемо зменшити вплив цих загроз.
Серед підходів, що виявилися ефективними у всьому світі, обмеження кількості реклами на телебаченні, особливо спрямованої на малих дітей; некомерційні, державні телеканали, як-от BBC; і вільний (але обмежений) ефір для політичних кампаній.
Звичайно, найкращий захист від згубного впливу телебачення — контролювати себе.
Кожен із нас може більше часу тримати телевізор вимкненим і використовувати цей час, щоб почитати книжку, поговорити з друзями або відновлювати фундамент особистого здоров’я та соціальної довіри.
