Різдвяна історія
Наприкінці 2001 року мене та інших членів виконкому Теплицької селищної ради: голову селища Євгена Григоровича Семенюка, секретаря Галину Федорівну Франюк та головного бухгалтера Ніну Іванівну Поліщук було запрошено на новорічний корпоратив до ресторану «Колос».
Коли ми йшли повз площу біля районного Будинку культури, працівники комунгоспу прикрашали встановлену ялинку.
Усі звернули увагу, що ялинка, м‘яко кажучи, була не дуже: низька, однобока та нахилена в бік до "Кулінарії".
Хтось сказав: «Навіщо різати, витрачати кошти, можливо, краще було б наряджати одну з тих, що вже росли на площі?», хтось запропонував посадити нову.
І тут Н. І. Поліщук жартома сказала: «Ну що, Чечельницький, посадиш ялинку на площі і будемо тебе висувати на мера Теплика».
Навесні 2002 року мене обрали головою Теплицької селищної ради, а історія з ялинкою ще рік не давала мені спокою.
Наприкінці зими 2003 року ми з Володимиром Володимировичем Ладубом домовилися з директором ДП «Гайсинське лісове господарство» Миколою Миколайовичем Лащенком про купівлю у них блакитної ялинки.
Селищна рада профінансувала комунгосп, і ті розрахувалися за ялинку.
Залишилось зовсім мало —лиш викопати її у Гайсині, привезти та посадити у Теплику.
Три дні поспіль бригада з Теплика їздила на моєму службовому автомобілі в Гайсин обкопувати ялинку.
Коли ялинка була підготовлена, Іван Васильович Нечиталюк надав КамАЗ з причепом для доставки ялинки, а про кран у Гайсині домовився В. В. Ладуб, який і поїхав за цінним вантажем.
А ми з тодішнім директором комунгоспу Олексієм Павловичем Фурдиком займалися підготовкою посадкового місця: екскаватори викопали величезну яму, далі засипали автомобіль щебню, автомобіль піску з глиною та автомобіль перегною —все, як нам порадив покійний Леонід Георгійович Дементьєв.
Нарешті до кулінарії під’їхав КамАЗ з довгоочікуваною красунею, з якого вийшов водій Анатолій Московченко і сказав: «Кіна не буде, коли ялину підняв кран, лопнув трос, ялина впала і розкололась навпіл».
Нашому здивуванню не було меж, але треба було щось негайно робити: сонце з кожним днем усе вище, а тому можливостей заїхати в ліс залишалось усе менше, та і яма, вирита посеред площі, не давала спокою.
Згадали ми з В. В. Ладубом про своїх добрих друзів із Соболівки — нині покійних лісничого Соболівського лісництва Гайсинського лісгоспу Валентина Антоновича Гижка та лісника лісу «Гараджин Ладижинський» Володимира Андрійовича Корінчука.
Після двогодинної «розмови за гарним столом» вони погодилися надати нам уже безкоштовно не блакитну ялинку.
Залишилось знову мало роботи: викопати, привезти та посадити.
Цього разу вантажний кран надав Олексій Гавриловича Юхимчук, а екскаватор був із Теплицького комунгоспу.
Кілька днів погода не дозволяла викопувати ялинку і лиш на 4-ий день о 5-ій годині ранку ми взяли курс на «Гараджин Ладижинський» через Соболівку.
За півтори години ми вже були в лісі, а ще за години дві ялинку обкопав на екскаваторі нині покійний Олександр Полужайло.
Аж тут знову проблема транспортувати її: автомобіль не міг заїхати в ліс, бо мороз відступив і піднялось сонце, довелося їхати додому ні з чим.
Наступного дня ми вже підготувались краще і тримостовий «КрАЗ» нам дав Леонід Іванович Задорожний.
Цього дня на початку березня 2003 ми ялинку привезли в Теплик.
А далі справді довгі 5 років її «реанімування»: і О. П. Фурдик, і працівники комунгоспу, і особисто я доглядали за нею, як за малою дитиною.
Як тільки наставало літо —ялинка обсипалася майже повністю.
Подейкують, що нова влада навіть розмірковувала про те, щоб її зрізати, аби «не мучилась».
Минуло ще 5 років — ялинка повністю ожила і до сьогодні радує око тепличан та гостей Теплика.
Хочу добрим словом згадати усіх, про кого йшлося в розповіді, і подякувати, адже кожен зробив свій важливий внесок.
Живим бажаю міцного здоров’я, а покійним — вічна пам’ять.
