— Чи варто? — хмуриться листоноша
— Нічого, пішли вип'ємо.
Я сам, брате, не п'ю, але тут нашому братові актору знижка, майже пів ціни — не хочеш, та все одно вип'єш.
Ходімо!
Приятелі підходять до буфету та випивають.
— Надивився я на ваши театри.
Добрі, ніде правди діти, — бурчить благородний батько, посміхаючись.
— Мерсі, не очікував.
А ще столиця, центр мистецтва!
Дивитись соромно.
— Був у Александрівці? — питає газетяр.
Благородний батько презирливо махає рукою та усміхається.
Малиновий ніс його морщиться та видає уссіхнений звук.
— Був! — відповідає він наче неохоче
— І як?
Подобається?
— Так, будівля подобається.
Зовні добрий театр, не сперечатимусь, але стосовно самих акторів — вибач.
Можливо, вони гарні люди, генії, Дидероти, але, на мою думку, вони для мистецтва вбивці і більш нічого.
Якби моя воля, я б їх з Петербурга вислав.
Хто над ними у вас головний?
