У моєму дворі був Вовчик (назвімо його так) і він був, ммм, обережним (сциклом).
То коли Вовчика хтось хотів вдарити (битись, звісно, не можна, але ж діти тільки вчаться розрулювати конфлікти), то він або підставляв меншого брата Васю, або когось із сусідських дівчат, так сказати, робив "жертвоприношення" агресивнішим "вовчикам".
Вовчик так успішно проскакував до вступу у виш, потім одружився, завів двійко дітей, але звичка задовольняти потребу в безпеці (хоч його ніхто вже не бив) у нього лишилась ще та, дворова.
От Вовчик і шукав по життю такі ситуації, щоб зробити те, що він вмів найкраще — "проскакувати".
Поки не прийшли дорослі і не позаганяли засранців спати :)
