Мій дух ніколи не виходив за межі нашого монетного двору.
Даю голову на відсіч, жодного разу не сягав за межі нашої халупи з грішми.
А переді мною виснажлива подорож!
Скрудж мав звичку, коли замислиться, класти руки в кишені.
Розмислюючи про те, що сказав Дух, він зробив так і цього разу, але очей не підводив, а колін не рухав.
«Ти був надто повільним, Якобе», — зауважив Скрудж діловим, але поблажливим тоном.
«Повільним!» — повторив Дух. «Сім років, як мертвий, — додав Скрудж.
— І увесь цей час у подорожах!» «Увесь час, — вимовив Дух.
— Ні спочинку, ні миру.
Невпинні катування й жаль».
