Мені тут у приват поставили цікаве запитання — чи варто людині, яка планує стати програмістом, іти вчитись до ВНЗ у теперішніх реаліях.
Ну, і якщо ширше — чи треба взагалі витрачати час та гроші на виші, якщо інтернет прямо-таки кишить різноманітними методами самоосвіти, починаючи від науково-популярних роликів на ютубі і закінчуючи курсерою та безкоштовними курсами від Прінстона, МТІ та решти "оксфордів".
Тим паче, що у ВНЗ подають лише застарілу теорію, непотрібну філософію і марудну соціологію, а ми ж, трясця його матері цілі айтішники чи ще якісь там передові юристи-археологи, котрим це все нафіг не вперлось.
І тут Михася понесло... на роздуми та спогади ☺
Вочевидь, що сумніви у доцільності вишів —не на рівному місці з'явилися.
Тим паче, якщо людина не те щоб не хоче вчитись —якраз навпаки, вчитись вона хоче, але не хоче при цьому гаяти свій час і нерви.
А в університетах і маса всякого непотребу, і професура ще радянської закалки хабарі вимагає, нічого при цьому до пуття не пояснюючи, і програми не мінялись з минулого десятиліття, і взагалі все сумно.
Правда?
Ну... не зовсім.
Щоб не заганятись у космічні далі, поясню на прикладі.
Власному, якщо не заперечуєте.
Багато років тому я закінчив Львівську політехніку.
Теорії тоді було точно не менше ніж тепер — і електротехніку ми вчили, і соціологію, і філософію.
І математики різної було стільки, що хоч залийся.
А один лише перелік профільних предметів змушував битися в стелю головою від радості — теорія систем, теорія алгоритмів, теорія кодування інформації, теорія цифрових автоматів, теорія розробки компіляторів...
І який бовдур лише це все вигадав і тепер змушує бідолашних студентів запам'ятовувати?
Коли ми нарешті перший рядок програми напишемо?
А потім, коли справа дійшла до реальної роботи, мені раптом у один момент стало дуже сильно бракувати знань з електротехніки.
Тому що ну ніяк не виходило передати дані по ком-порту далі ніж на 15 метрів.
А треба на 35-40.
От прямо дуже треба.
Гроші за це платять.
Здавалось би, звідки взятись ком-портам у наскрізь передовому ХХІ столітті, де у нас суцільний USB, Bluetooth i WiFi?
Але от чомусь чхали крупні світові виробники обладнання,на думку передових айтішників з райцентру, і працюють з тими речами, котрі доказали свою надійність ще з середини минулого століття.
Банально не працює ані USB, ані WiFi на таких відстанях крізь півметрові стіни і холодильники з мікрохвильовками.
Довелось заповнювати прогалини у знаннях, але вже в індивідуальному порядку.
Благо, поруч був наставник (так, це знову про Зеника), котрий вчив електротехніку у все тій самій Політехніці, але так, як треба, а не так, як я.
З математики, пригадую, найбільше не сприймав теорію множин.
От направду, чи не єдиний курс, котрий мені "не зайшов", хоча загалом математику я любив і розумів, як правило, з ходу.
Навіть страшна мат.статистика подобалась, а мат.методи взагалі були чи не улюбленим предметом.
Ну, а теорія множин не давалася і все, якось я її з горем напів зазубрив-здав-забув.
А потім років 10 тісно працював із реляційними базами даних, які - сюрприз, трясця! — будуються на теорії множин.
І виявилось, що для того, аби з цими базами даних працювати ефективно, теорія множин насправді дуже і дуже не зайва.
Можна, звісно, тупо запам'ятовувати десятки і сотні граничних випадків, по принципу "ось це має бути ось так, тому що гладіолус" з поправкою на реалізацію у різних серверах, а можна таки зібратись, розкласти по поличках ту кляту теорію множин і бачити та розуміти математику, котра ховається за багатоповерховими вкладеними SQL запитами.
І тоді раптом усі наступні речі стають логічними і зрозумілими.
Нормальні форми баз даних із дурної незрозумілої мури перетворюються на струнку і логічну систему, що запобігає появі проблем, про котрі ти зараз навіть гадки не маєш.
І взагалі, хто там вигадав цю теорію множин, дайте я людині пляшку поставлю.
До речі про пляшку.
Навіть найзатятіші хабарники на моїй пам'яті ніколи не ставили двійку чи трійку (за п'ятибальною системою) людині, котра знала предмет.
Так, могли зрізати п'ятірку за відсутність взяти чи поставити бал за гроші, але тотального гноблення особисто я не зустрічав ніде.
Навіть більше, мені жодного разу жоден вчитель чи професор не відмовився додатково пояснити якийсь цікавий момент.
Звісно, я свої запитання задавав не після лекцій, коли у професора є мільйон і особистих, і робочих справ, а робив це або на перервах між лекціями, або на самих лекціях, коли більша частина групи відверто забивала на все, що відбувається навколо.
Ну а оцінки... не знаю, якось ніколи тим особливо не парився.
І ніде ті оцінки мені не знадобились, на відміну від знань.
Тому за роки після закінчення універу я якщо й жалів, то лише про одне  замало у мене було теорії.
Ох, замало.
Найсумніше, що розуміння важливості тієї теорії приходить значно пізніше, коли на її вивчення вже немає часу, бо проєкт горить, задачу треба зробити на вчора, роботи ще — кінь не валявся, замовник погрожує розривом контракту, а техлід запиває каву коньяком і спілкується винятково асемблером.
Нецензурним.
І ще одне "до речі".
Дуже часто теорію протиставляють практиці.
Ніби теорія —це про якісь вищі матерії, що собі всякі мудрагелі вигадали і що не має ніякого стосунку до життя, а практика — це якраз те, що можна помацати, найсправжнісінька, жива.
Тому теорія — фуфло, практика  рулить.
Звісно, говорять про це лише недолугі люди, котрі не знають, що таке теорія ☺ Тому занотуйте десь собі коротеньке визначення, потім буде чим похвалитись у компанії ;)
.
Теорія — це гіпотеза, що підтверджена практикою.
Себто, по кроках — якийсь мудрагель вигадує гіпотезу, далі ту гіпотезу дивляться інші мудрагелі, думають, як її перевірити на практиці, що треба зробити і що має статись у результаті, будують якісь колайдери, проводять усякі експерименти (багато експериментів, що більше, то краще) і лише коли експерименти підтвердили гіпотезу на практиці, тоді ця гіпотеза стає теорією.
Ну а те, що дядя Валєра з гаражів цього не знає, зовсім не робить мудрагелів дурнішими.
Ну гаразд, Михасю, теорія інформації і цифрових автоматів —це може знадобитись.
Але задлянахіба технарям історія з соціологією і філософією?!?
Хм, це питання філософське ;)
На мою думку, людина з вищою освітою —це насамперед таки людина, а не додаток до клавіатури.
І глобальне розуміння процесів, що відбуваються навколо —критично важлива риса людини, котра закінчила виш.
Дивно, звісно, вимагати від програміста розуміння філософії Декарта і пам'ятати, хто там виграв битву під Каннами.
А проте...
Декарт, наприклад, ще 400 років тому вчив розкладати складну проблему на простіші і знайшов відповідь на питання — "чи живемо ми у матриці".
Може, комусь зі сучасних програмістів такі знання пригодилися б.
І особисто мені банально цікаво, як карфагенянам вдалось перемогти значно сильнішого суперника у нього вдома, при чому настільки ефективно, що багато хто вважає цю битву найстрашнішою поразкою в історії Стародавнього Риму.
І при цьому всьому римляни, епічно програвши битву, примудрились не програти війну.
Ну реально цікава історія... і повчальний приклад менеджменту епічно провалених проєктів ;)
Але все  написане вище — це був лише вступ ☺ Найважливіше, на мою думку, що можна знайти в університеті — це досвід і спільноту.
Досвідчених людей, які працювали над серйозними проектами, і таких самих шибайголів, як і ти сам (сама).
Від перших можна справді багато навчитися, якщо хотіти слухати, а з другими можна замутити якийсь (не)серйозний стартапчик у проміжку між гульками та іспитами.
Який може вистрелити, а може не вистрелити.
Але — знову ж таки, досвіду дасть чимало.
Плюс — починаючи курсу з третього-четвертого університету практично будь-якого охочого більшість серйозних компаній радо візьме на пів ставки джуніором, що для тих, хто переживає про марно втрачені роки, мало би бути неабияким плюсом.
Ще один момент стосовно університету — наскільки я бачу, у цивілізованому світі вища освіта все ще цінується.
Якщо б я не закінчив Політехніку, тоді до Австралії, наприклад, я не потрапив би.
Тому що уряд Австралії (як і будь-якої іншої країни світу) для отримання повноцінної візи вимагає у кандидатів наявність вищої освіти.
Молодих, творчих, унікальних та перспективних всюди вистачає, а тих, хто на додачу може похвалитись здатністю працювати та вчитись, трохи менше.
Звісно, йдеться про нормальні візи з правом на роботу та соціальними гарантіями у розвинених країнах, а не різноманітні "відновлення сім'ї та історичної справедливості" різного ступеня сумнівності.
І після цього всього  — запросто може бути, що конкретній людині університет нафіг не вперся.
Вища освіта — вона для того й "вища", що її має здобувати незначний відсоток людей, яким вона справді потрібна, а не те неоковирне одоробло, котре ми зараз маємо задоволення спостерігати в Україні.
Безумовно, нам ніхто не винен, що в один прекрасний момент переважна більшість пролетаріату раптом вирішила, ніби їхня дитина будь-що повинна закінчити університет, ну або хоча б якусь завалящу академію.
А те, що ця дитина плутається у таблиці множення, мовляв, дурниці.
В університеті навчать.
Множити.
І ділити.
І писати слово "інтеграл" без помилок.
А після закінчення університету такий випускник гордо йде працювати касиром у супермаркет і постить у фейсбуку "смішні картинки" з примітивними алгебраїчними тотожностями та підписом, що воно в житті не пригодилось.
Це, до речі, геть не означає, що касири в супермаркетах чи інші професії, для яких не потрібна вища освіта, погані, або що люди, котрі тим займаються, якісь гірші.
Ні.
Це просто означає, що вища освіта потрібна далеко не всім, інакше вона банально перестає бути вищою.
А чи потрібна вона конкретно вам, чи вашій дитині — це вже вам вирішувати.
