— Та на ньому люди є! — крикнув Торчаков.
— Точно є!
Мені Іван Степанич розповідав — на всіх планетах є люди, на Сонці і на Місяці!
Правда ...
А може, вчені і брешуть, нечистий їх знає!
Стривай, здається,кінь стоїть!
Так і є!
На півдорозі до будинку, біля Кривої Балочки, Торчаков і його дружина побачили осідланого коня, який стояв нерухомо і нюхав землю.
Біля дороги на купині сидів рудий козак і, зігнувшись, дивився собі в ноги.
— Христос воскрес! — крикнув йому Максим.
— Воістину воскрес, — відповів козак, не піднімаючи голови.
— Куди їдеш?
— Додому, на пільгу.
— Навіщо ж тут сидиш?
— Та так ... захворів...
Нема сил їхати.
— Що ж у тебе болить?
— Все болить.
— Хм ... от дідько!
У людей свято, а ти хворієш!
Та ти б в село або на заїжджий їхав, а що так сидіти?
