Після того, як Майстер допив другу склянку, його очі зробилися живими та усвідомленими.
— От це вже інша справа, — -сказав Воланд, примружуючись, — тепер поговоримо.
Хто ви такий?
— Я тепер ніхто, — відповів Майстер, і посмішка викривила його рота.
— Звідки ви щойно?
— З божевільні.
Я — психічно хворий, — відповів прибулець.
Цих слів Маргарита не витримала і знову заплакала.
Згодом вона протерла очі і викрикнула:
— Жахливі слова!
Жахливі слова!
Він Майстер, мессіре, я вас попереджаю про це.
Вилікуйте його, він вартий того.
— Ви знаєте, з ким зараз спілкуєтеся, — спитав у прибулого Воланд, — у кого ви перебуваєте?
— Знаю, —відповів Майстер, —моїм сусідом у божевільні був цей хлопчик, Іван Бездомний.
Він розповів мені за вас.
— Аякже, аякже, — озвався Воланд, — я мав задоволення зустрітися з цим молодиком на Патріархових ставках.
Він ледь мене самого не звів із розуму, доводячи, що мене немає!
Але Ви ж вірите, що це справді я?
