Сью з інтересом визирнула у вікно.
Що там можна порахувати?
Було видно тільки порожній і похмурий двір і задня стіна цегляного будинку метрів за двадцять.
Дуже стара лоза, вузлувата і гнила біля коріння, повзла по стіні.
Холодний подих осені оголив лозу так, що її гілки, майже голі, чіплялись за цеглу.
"Що це, люба?" — спитала Сью.
"Шість, сказала Джонсі, майже пошепки.
— Вони падають швидше зараз.
Три дні тому було майже сотня.
Їх було дуже складно порахувати.
Але зараз це просто.
Щойно впав ще один.
Лишилось лише п`ять".
"Що п`ять, люба?
Скажи своїй Сьюді".
