Тоді ж я сформулювала одну гіпотезу, яку наразі можу вважати своєю аксіомою: “Що більше ти працюєш, то більше ти змотивований працювати ще”.
Схоже на якийсь психологічний мазохізм чи певну форму залежності, тому поясню.
Виконавши певні завдання, я бачу результат своєї праці.
Це дитя надзвичайно привабливе, і я готова зробити все, аби побачити його ще раз.
Проте, на жаль, моє твердження має безжалісного брата-близнюка: “Що менше ти працюєш, то менше тобі хочеться працювати”.
Отже, коли я бачу свій bullet journal, забитий справами, неначе якудза татуюваннями, бажання прокрастинувати навіть не виникає (мабуть, спрацьовує інстинкт самозбереження).
Але, якщо треба виконати лише одне-однісіньке завдання, то будьте певні, зроблю я його в останні хвилини перед дедлайном.
Для себе я зрозуміла, що важку та неприємну роботу слід виконувати одразу після її отримання.
Я не створюю собі спеціальних комфортних умов, адже у моєму випадку, вони виконують роль антимотиваторів.
Крім того, сідаю за такі завдання зранку, ще до сніданку. Мій мозок не до кінця розуміє, що відбувається і готовий продуктивно виконати все, що йому накажуть.
Які ж почуття супроводжують прокрастинацію?
На фізичному рівні — важкі поодинокі подихи, ноги нервово сіпає, а тіло неначе застигло й не здатне виконати свідомі рухи.
Іронічно, проте прокрастинація ментально втомлює й висмоктує апетит до дії.
Крім того, викликає сильне почуття провини перед самою собою.
Виникають запитання: чи може прокрастинація бути корисною?
І якщо так, то як подолати цей внутрішній тиск через власну бездіяльність?
Тоді ж я сформулювала одну гіпотезу, яку наразі можу вважати своєю аксіомою: “Що більше ти працюєш, то більше ти змотивований працювати ще”.
Схоже на якийсь психологічний мазохізм чи певну форму залежності, тому поясню.
Виконавши певні завдання, я бачу результат своєї праці.
Це дитя надзвичайно привабливе, і я готова зробити все, аби побачити його ще раз.
Проте, на жаль, моє твердження має безжалісного брата-близнюка: “Що менше ти працюєш, то менше тобі хочеться працювати”.
Отже, коли я бачу свій bullet journal, забитий справами, неначе якудза татуюваннями, бажання прокрастинувати навіть не виникає (мабуть, спрацьовує інстинкт самозбереження).
Але, якщо треба виконати лише одне-однісіньке завдання, то, будьте певні, зроблю я його в останні хвилини перед дедлайном.
Для себе я зрозуміла, що важку та неприємну роботу слід виконувати одразу після її отримання.
Я не створюю собі спеціальних комфортних умов, адже у моєму випадку, вони виконують роль  антимотиваторів.
Крім того, сідаю за такі завдання зранку.
Ще до сніданку, мій мозок не до кінця розуміє, що відбувається і готовий продуктивно виконати все, що йому накажуть.
Які ж почуття супроводжують прокрастинацію?
На фізичному рівні- важкі поодинокі подихи, ноги нервово сіпає, а тіло неначе застигло й не здатне здійснити свідомі рухи.
Іронічно, проте прокрастинація ментально втомлює й висмоктує апетит до дії.
Крім того, викликає сильне почуття провини перед самою собою.
Виникають наступні запитання: чи може прокрастинація бути корисною?
І якщо так, то як подолати цей внутрішній тиск через власну бездіяльність?
