Кутійний спогад
Керамічна миска трохи вищерблена з одного боку.
Але іншої немає.
Ця — найурочистіша, бо найдавніша, ще від прабабки.
Береш глибоку дерев'яну ложку і черпаєш нею густу, немов юшка, кутю.
Пшениці у цьому рецепті пощастило більше, ніж маку.
Пшениця дожила до миски ціленька, а от мак — ні, бо його немилосердно перетерли в макітрі та заправили медом.
А мед — густий, мазкий та білий, як масло — аж тане на язику.
І ця солодкість відмикає десь у нейронах мозку прадавні спогади, які линуть ген-ген у простір і вгору, сягаючи вирію, де у таку ж тиху ніч прадавні наші предки смакують свою кутю — небесну.
