Мова є відображенням історичного розвитку суспільства.
Можна стверджувати, що в розвитку історії домінувала патріархальна парадигма.
Факт домінування пояснює наявність у мови ознак антропоцентризму, тобто фіксації предметів та явищ об’єктивної реальності з позиції мовця-чоловіка.
Доказом проявів цієї характеристики можна віднести ототожнення понять «людина» (human) та «чоловік» (man); походження багатьох іменників жіночого роду від чоловічого (a waiter — a waitress); неспецифікованість іменників чоловічого роду та можливість їхнього застосування  щодо іменників біологічно жіночої статі.
Незважаючи на зовнішню маскулінність мови, розмежовують жіночий та чоловічий типи мови.
Дослідження цього питання дозволило визначити ряд ознак, що диференціюють чоловіка та жінку як мовців.
Отто Єсперсен запропонував точку зору, згідно з якою  мовець-чоловік має більший словниковий запас, ніж жінка.
Інша лексична особливість полягає в тому, що жіночій мові, на відміну від чоловічої, притаманне використання емоційно забарвлених прикметників (adorable, gorgeous, divine) та зменшувально-пестливих слів, чоловіки ж частіше вдаються до використання лайливої лексики (Кирилина).
У структурному аспекті мова жінок вирізняється тим, що жінки в розмовному дискурсі частіше від чоловіків уживають розділові питання та обривають висловлення, не завершуючи думку.
Чоловікам, навпаки, відводиться роль упевненіших у собі мовців, тому чітка оформленість висловлень є однією з їхніх найвиразніших характеристик. Окрім лексичних та граматичних особливостей, мовцям жінкам та чоловікам притаманні різні типи комунікативної поведінки, які продиктовані соціальними та психологічними відмінностями.
Ключова відмінність полягає в тому, що чоловік і жінка реалізовують різні прагматичні цілі: якщо для чоловіка спілкування є засобом самоствердження та реалізації своєї домінантності, то для жінки спілкування виконує функцію встановлення тісного зв’язку зі своїм співрозмовником.
Мовець-чоловік самостверджується, займаючи агресивну, панівну позицію в комунікативному процесі, що проявляється в схильності до частого перебивання співрозмовника, ігнорування його комунікативних дій, намагання монополізувати контроль над ходом розвитку комунікативної дії.
Жіноча комунікативна поведінка є більш увічливою та позбавленою домінантності; мовцям-жінкам притаманно уважніше слухати свого співрозмовника і концентруватися на його проблемах, тоді як чоловіки ставлять у пріоритет необхідність вербалізувати власні хвилювання.
Така м’якість жіночої комунікативної поведінки зміцнює суспільну пресупозицію стосовно того, що жінки є слабшими, менш упевненими та загалом некомпетентними.
Робін Лакофф є прибічником психологічного пояснення, як гендерний розподіл комунікативних корелює з утворенням ієрархії соціальних ролей.
Лінгвіст наполягає, що жінкам із дитинства прищеплюється м’яка комунікативна манера, що і підживлює невпевненість та визначає їхню соціальну позицію як нижчу від чоловічої.
