Мовчать і люблять усамітнення тільки дуже горді люди, — продовжувала Нюта, відсмикуючи руку від скроні.
— Ви гордій, Володю.
Чому ви дивитесь спідлоба?
Дозвольте мені дивитися прямо в обличчя!
Та ну ж, тюлень!
Володя вирішив заговорити.
Бажаючи посміхнутись, він засмикав нижньою губою, замиготів очима і знову потягнув руку до скроні.
— Я... я кохаю вас! — проговорив він.
Нюта здивовано підняла брови і засміялась.
— Що чую я?! — заспівала вона, як співають оперні співачки, коли чують що-небудь жахливе.
— Як?
Що ви сказали?
Повторіть, повторіть...
— Я... я кохаю вас! — потворив Володя.
І вже без будь-якої участі своєї волі, нічого не розуміючи і не міркуючи, він зробив пів кроку до Нюти і взяв її за руку вище зап'ястя.
В очах його скаламутились і виступили сльози, весь світ перетворився на один великий волохатий рушник, від якого пахло купальнею.
