— Не могла б ти помалювати в іншій кімнаті? — холодно запитала Джонсі.
— Але я хочу бути поруч із тобою, — відповіла Сью.
— До того ж, я не можу собі дозволити залишити тебе наодинці з цим дурнуватим плющем.
— Скажеш, коли закінчиш, - сказала Джонсі заплющуючи очі.
Застигши, мов статуя, вона почала заспокоювати Сью: — Бо хочу бачити, як вони падають.
Я так втомилася від очікування, від думок.
Хочеться викинути все з голови і плисти за течією, все нижче, як це бідолашне стомлене листя.
— Поспи трохи, — сказала Сью.
— Я маю зателефонувати Бергману, старому солдатові-відлюднику, аби запросити його стати моєю моделлю.
На це піде не одна хвилина.
Прошу тебе не йти звідси, поки я не повернуся.
