Знизу текла річка.
Кінця цієї річки не було видно.
Джерело її, величезний камін, продовжував її живити.
Так минула година і пішла друга.
Тут Маргарита стала помічати, що ланцюг її став важчий, аніж був.
Щось дивне сталося і з рукою.
Тепер перед тим, як підняти її, Маргариті доводилося морщитися.
Цікаві зауваження Коров'єва перестали займати Маргариту.
І розкосі монгольські очі, й обличчя білі та чорні стали байдужими, за годинами зливалися, а повітря між ними чомусь почало тремтіти та струмувати.
Гострий біль, як від голки, раптом пронизав праву руку Маргарити, і, зціпивши зуби, вона поклала лікоть на тумбу.
Якийсь шерех, наче крил по стінах, долинав тепер ззаду зі зали, і було зрозуміло, що там танцюють нечувані юрми гостей, і Маргариті здавалося, що навіть масивні мармурові, мозаїчні та кришталеві підлоги в цьому дивовижному залі ритмічно пульсують.
