Je suis Грибовичі.
Мої співчуття родинам тих, хто зник під завалами, тим, хто живе біля  цієї смертоносної гори...
Je suis Грибовичі, бо в тій горі є і моя гірка.
Ця гірка починається для мене ще в супермаркеті, звідки щодня приношу продукти, запаковані в упаковки, які не піддаються переробці; приношу речі, які рано чи пізно доєднуються до гори.
Я підкормлюю гору рештками їжі, лушпинням картоплі і моркви, ягодами з компоту й іншими "смаколиками", наївшись яких гора відригує метаном, а той часом спалахує.
До гори я докладаюсь і поза домом: кава на шпацер і обов'язково з покришкою та додатковим тримачем, щоб в руку не пекло, лате чи лимонад в кафе непристойно пити не через соломинку, а в особливо вишуканих подадуть навіть дві.
У дорогу я куплю нарізку сиру на пластині із спіненого полістиролу, бо переймаюсь естетикою нарізки.
А ще куплю свіжовипечені еклери в великому прозорому контейнері, щоб не пом'ялись.
Це те, що пригадала, а скільки неусвідомленої упаковки і тари знаходить свій шлях до гори через мене?
Удома я зазвичай сортую папір, скляні та ПЕТ-пляшки, частину одягу кладу в контейнери "Оселі".
Але це мізер  порівняно з моїм внеском у гору.
Зазвичай гора далеко, я її не бачу.
А от останні кілька днів гора нагадала про себе, змусила глянути на себе з усіх ракурсів, так видовищно закутавшись у дим, підступно оголивши плече і затягнувши у свої шати людські життя.
Цього їй, вочевидь, замало: для повноцінного перформансу потрібне активне залучення глядачів, тож уже кілька днів у кожнісінькому подвір"ї Львова ми створюємо мінікопії грибовицької гори, до себе гора їх уже не приймає.
Ми можемо і далі волати, що у всьому винна влада, але гірки в подвір'ях і гора в Грибовичах від цього не зменшиться.
Щонайменше найближчий тиждень гора не прийме наші гірки.
І якщо ми не хочемо потопити наші подвір'я в смітті та смороді, то хоча б на тиждень (це мінімум, а краще і назавжди) маємо перейти в режим "нуль сміття" у загальний смітник, аж допоки не відновиться робота сміттєзвалища.
Ось те, що я планую робити і вас закликаю:
- всі відходи рослинного походження і рештки їжі збиратиму в окремий контейнер і відвозитиму в компостну яму на дачі;
- у магазин ходитиму з своїми торбинками і контейнерами, не братиму кульочків і рукавичок, порційних товарів власного пакування в супермаркетах;
- якщо є вибір, купуватиму лише в тій упаковці, що можна здати на переробку у Львові (картон, ПЕТ-тара, скло, алюміній, метал);
- якщо нема, то в тій упаковці, що має найменший об'єм порожньої упаковки;
- каву "з собою" купуватиму лише, якщо маю своє горня багаторазового використання;
- сміття, що не переробляється у Львові (більшість упаковки, багатошарові пакети), буду полоскати від залишків їжі і ретельно спресовувати, щоб хоч меншою за об'ємом була моя гора і росла вдома, а не на подвір"ї.
Сподіваюсь, що деякі з цих заходів і надовше приживуться.
Львівський бізнес теж зараз може багато зробити з цього списку.
А може навіть придумати і кращі рішення.
Зокрема, шановні ресторатори, подумайте над роздільним збором залишків їжі, вилучіть із продажу соломинки, пропонуйте відвідувачам купити собі багаторазове термогорня і лише з ним брати напої на виніс, ну і сортуйте та здавайте на переробку те, що переробляється, а все інше хоча б пресуйте.
Супермаркети, будь ласочка, вилучіть хоч на тиждень з торгового залу одноразові рукавички, свої нарізки запаковані на/в пластикових дощечках, лоточках, контейнерах.
Єдине, в чому я звинувачую владу, так це те, що досі не започаткували цей важкий діалог з мешканцями і бізнесом про походження сміття, про те, куди воно йде і скільки це коштує в грошах, як впливає на довкілля і на здоров'ї людей.
Скільки коштуватиме цивілізоване поводження з відходами і чому рано чи пізно тарифи повинні зрости і сильно, якщо ми хочемо, щоб в місті з"явився сміттєпереробний завод.
Але перш ніж шукати місце під новий полігон чи гроші на завод, треба розробити і впровадити спільний план дій зі зменшення генерування сміття, що є, зрештою, пріоритетом в ЄС.
Je suis Грибовичі.
Я — гірка в горі.
Я — крапля в океані.
Мої маленькі дії і вибір мають значення.
Ваші теж.
Ну, ви пам'ятаєте.
PS. Фото зі студентської кухні в Гельсінкі, де сміття сортують на 7 фракцій з відповідним способом переробки кожної.
Але про це іншим разом.
