Ой, кричали вони даремно: не міг Михайло Олександрович зателефонувати нікуди.
Далеко, далеко від Грибоєдова, у величезній залі що була освітлена лампами з тисячами свічок, на трьох цинкових столах лежало те, що ще недавно було Михайлом Олександровичем.
На першому 一 оголене, у засохлій крові, тіло з перебитою рукою і розчавленою грудиною, на другому 一 голова з вибитими передніми зубами, з потьмянілими розплющеними очима, які не лякало найрізкіше світло, а на третьому 一 купа зашкарублого ганчір'я.
Поряд безголовим стояли: професор судової медицини, паталогоанатом і його прозектор, представники слідства і викликаний телефоном від хворої дружини заступник Михайла Олександровича Берліоза з МАССОЛІТу 一 літератор Желдибін.
Машина заїхала за Желдибіним і, передусім, разом зі слідством, відвезла його (близько опівночі це було) до квартири вбитого, де були опломбовані його папери, а вже тоді всі поїхали до моргу.
