Яке твоє особливе місце в Києві? – я запитала її.
Аня показала мені постмодерністський квартал на Подолі біля ст. м. Тараса Шевченка.
Це було рік тому, влітку 2020 року.
Ми прогулялися біля радянських будинків чудернацьких непропорційних і нераціональних форм, а потім випили холодної кави в переповненій кав’ярні “Дилетант”.
Під час зустрічі з Анею хаос цього місця мене заворожив, восени я переїхала в цей район, і тепер @dyletant.cafe — одна з двох моїх улюблених кав’ярень у Києві.
Чому Аня вибрала саме це місце?
Через його історію.
Для неї цей район є уособленням того, як можна зіпсувати класну ідею.
У проєкті були закладені затишні пішохідні дворики без автомобілів, галереї, відкриті балкони і тераси у кожної квартири, сади.
Будівлі проєктувалися з урахуванням вуличного шуму: у двір виходили спальні, на вулиці з трамвайними коліями — кухні й загальні кімнати.
Посеред кварталу — голуб’ятник як зворушлива повага до традицій старого Подолу.
Але будівництво кварталу припало на час перебудови і навіть трохи на буремні перші роки незалежності зі всіма наслідками: нестачею будівельних матеріалів, коштів, будівельних бригад.
Саме через нестачу коштів були обрані не зовсім якісні матеріали для будівництва, і тому будинки не мають запланованого вигляду.
Вони мають вигляд хаосу, який розростається.
Аня замріяно оглядає різнокольорові вікна, різноформенні балкони, стерту фарбу на стінах, і каже:
“Якби вони втілили все це, власні галереї і тераси, було б так прекрасно тут жити…
Наскільки ідеї бувають відірвані від землі...
І наскільки буденні проблеми їх заземляють....
Типу: “Чувак, спустись, дев’яності.
Засунь свою галерею в жопу, нам просто необхідно десь жити”.
Аня каже, що Київ цікавий, метушливий.
Його дуже легко одночасно любити і ненавидіти.
У Києві постійно горять дедлайни.
Немає місця і часу, щоб зупинитися і відпочити.
І коли ти все-таки вириваєшся з цього кудись на вихідні, наприклад, на Труханів острів, то сидиш там і думаєш:
“Тиждень був вау.
Я так виріс, я став кращим.
Вау”.
