Ще  рік тому я б написав, що моє улюблене місто — Львів, настільки вже мене приваблювала атмосфера тісних вуличок, наповнених прекрасною архітектурою, приправлена ароматом запашної кави, попри те, що мене там ніколи й не було...
Своє рідне місто Кропивницький я завжди вважав еталоном безликості.
Чуючи про Полтаву, одразу згадуються пампушки та такий містичний Микола Гоголь, Одеса — однозначно столиця гумору, а Запоріжжя у всіх асоціюється з хоробрими та войовничими козаками.
Але коли мене запитували, в чому полягає ідентичність Кропивницького, одразу і не скажеш, попередньо не погугливши...
Під час навчання в Українській академії лідерства до мене прийшло усвідомлення, що Кропивницький — це одне з так званих "сплячих міст", після цього мені завжди хотілося бодай на день потрапити в Кропивницький і так би мовити підзарядитись енергією.
Коли я їхав додому з Академії на дистанційку, в мене була можливість прогулятися Кропивницьким, і, о Боги, який же він прекрасний та рідний!
Зараз я впевнений, що точно щось є особливе в нас, треба трошки копнути, чим я зараз активно займаюсь!
