— Да-ай! – виє  басом Рябов; чутно, як тісниться його дихання, і відчувається, що він хотів би сказати багато чого, але не знаходить слів.
— Да-ай!
— Ні, братики, і не просіть, — зітхає Семен, сумно похитуючи головою.
— Не вводьте мене в гріх.
Не дам я вам рушницю.
Нема такої моди, щоб річ із застави виймати і грошей не платити.
Та і для чого балуватися?
Йдіть собі з Богом!
Слинка витирає рукавом спітніле обличчя і починає гаряче клястись і просити.
Він хреститься, простягає до образа руки, кличе у свідки своїх покійних батька й матір, але Семен, як і раніше, дивиться смиренно на в'язку бубликів і зітхає.
Врешті-решт Ігнашка Рябов, що до того не рухався, рвучко підіймається і бухкає перед шинкарем земний уклін, але і це не діє!
— Вдавись же ти моєю рушницею, сатано! — говорить Слинка, кліпаючи очима і дригаючи плечима.
— Вдавись, холеро, розбійницька душе!
