"Я була поганою дівчинкою, Сьюді, — сказала Джонсі.
—Щось змусило той останній листок залишитись там і показати мені, наскільки слабкою я була.
Воліти померти — це гріх.
Чи не могла б ти тепер принести мені трохи супу і молока з дещицею портвейну, і — ні; принеси мені спершу люстерко, а потім уклади подушки біля мене, і я сяду та буду спостерігати, як ти готуєш".
За годину вона сказала:
"Сьюді, я сподіваюсь одного дня намалювати затоку Неаполя".
Доктор прийшов удень, і Сью вийшла до холу вслід за ним.
"Шанси рівні, — мовив лікар, беручи тендітні тремтячі руки Сью до своїх.
— Ви переможете з добрим лікуванням.
А зараз мені потрібно розглянути інший випадок, униз по сходах від вас.
Берман його звуть— якийсь артист.
Також пневмонія.
Він старий, слабкий чоловік і напад дуже важкий.
Безнадійний випадок, але він лягає до госпіталю на днях, щоб почуватися комфортніше.
