Азазелло покинув терасу, і Воланд залишився один.
Але самотність його не була довгою.
Почувся на плитах тераси стукіт кроків і жваві голоси, і перед Воландом постали Коров'єв і Бегемот.
Але тепер примуса у товстуна не було, а навантажений він був іншими предметами.
Так, під пахвою в нього був невеликий ландшафтик у золотій рамі, через руку був перекинутий кухарський, наполовину обгорілий халат, а в іншій руці він тримав цілу сьомгу в шкурі і з хвостом.
Від Коров'єва і Бегемота несло гаром, морда Бегемота була в сажі, а кепка наполовину обгоріла.
— Салют, пане,— прокричала невгамовна парочка, і Бегемот замахав сьомгою.
— Дуже гарні, — сказав Воланд.
— Пане, уявіть, —закричав збуджено і радісно Бегемот, — мене мали за мародера!
— Судячи з предметів, які ти приніс, — відповів Воланд, поглядаючи на ландшафт, — ти і є мародер.
