Стьопа, витріщаючи очі, побачив, що на маленькому столику сервірована таця, на якій порізаний білий хліб, паюсна ікра у вазочці, білі мариновані гриби на тарілочці, і, нарешті, горілка в місткій ювелірній карафі.
Особливо вразило Стьопу те, що карафа запітніла від холоду.
Але це було зрозуміло — вона стояла в полоскальниці, набитій льодом.
Накрито, словом, було чисто, вміло.
Незнайомець не дав здивуванню Стьопи вирости до ступеня болючої і прудко налив йому пів чарки горілки.
– А ви? – пискнув Стьопа.
– Із задоволенням!
Тремтячою рукою підніс Стьопа стопку до вуст, а незнайомець на одному дусі проковтнув вміст своєї стопки.
Пережовуючи шматок ікри, Стьопа вичавив з себе слова:
– А що ж ви... закусити?
— Дякую, я не закусую ніколи, — відповів незнайомець і налив по другій.
Відкрили каструлю — в ній виявились сосиски в томаті.
