Іван опустив ноги з ліжка і вглядався.
З балкона обережно заглядав у кімнату поголений, темноволосий, з гострим носом, збентеженими очима і звисаючим на лоба жмутом волосся чоловік приблизно років тридцяти восьми.
Переконавшись у тому, що Іван сам, і прислухавшись, таємничий відвідувач осмілів та увійшов у кімнату.
Тут Іван побачив, що той, хто прийшов, одягнений у лікарняне.
На ньому була білизна, туфлі на босу ногу, на плечі накинутий бурий халат.
Відвідувач, підморгнув Іванові, сховав у кишеню зв'язку ключів, пошепки переконався: "Можна присісти?" — і, отримавши ствердний кивок, помістився в кріслі.
— Як же ви сюди потрапили? — підкоряючись сухому пригрожуючому пальцю спитав Іван, — адже балконні решітки на замках?
— Решітки-то на замках, — підтвердив гість, — але Парасковія Федорівна — наймиліша, але, на жаль, розсіяна людина.
Я поцупив у неї місяць тому зв'язку ключів і, таким чином, отримав можливість виходити на спільний балкон, а він тягнеться навколо усього поверху, і, таким чином, іноді провідати сусіда.
