Берліоз говорив, а сам у цей час думав: "Але все ж таки хто він такий?
І чому так добре говорить російською?"
— Узяти б цього Канта й за такі докази роки на три в Соловки! — зовсім неочікувано буркнув Іван Миколайович.
— Іване! - сконфузившись, шепнув Берліоз.
Але пропозиція відправити Канта в Соловки не тільки вразила іноземця, а навіть привела в захват.
— Саме так, саме так, — закричав він, і його ліве зелене око, звернене до Берліоза, засіяло, — йому там і місце!
Адже казав я йому тоді за сніданком: "Ви, професоре, воля ваша, щось несумісне придумали!
Воно, може, й розумно, але дуже незрозуміло.
Над вами сміятимуться".
Берліоз здивувався.
"За сніданком...
Канту?..
Що це він верзе?" — подумав він.
— Але, — продовжив іноземець, не соромлячись здивування Берліоза і звертаючись до поета, — відправити його в Соловки неможливо через те, що він уже більше ніж сто років перебуває в місцях значно більше віддалених, ніж Соловки, і витягти його звідти ніяким чином не можна, запевняю вас!
