Сон, який наснився цієї ночі Маргариті, був дійсно незвичайним.
Річ у тому, що під час своїх зимових мук вона ніколи не бачила уві сні майстра.
Уночі він залишав її, і мучилася вона тільки в денні години.
А тут наснився.
Наснилася невідома Маргариті місцевість — безнадійна, сумовита, під похмурим небом ранньої весни.
Наснилося це клочкувате рухоме сіреньке небо, а під ним беззвучна зграя граків.
Якийсь кострубатий мостик.
Під ним каламутна весняна річечка, безрадісні, жебрацькі, напівголі дерева, самотня осика, а далі, – між деревами, – будівля з колод, не то воно — окрема кухня, не то баня, не то чорт знає що.
Неживе все кругом якесь і  таке сумне, що так і тягне повіситися на цій осиці біля мостика.
Ні подуву вітерця, ні ворушіння хмари і ні живої душі.
Ось пекельне місце для живої людини!
