"Вас! — закричав він.
— Чи ці люди розуміють, яка це дурість  — померти через листки, які опадають із своїх стебел?
Я не чув про таку річ!
Ні, я не буду взірцем для твоїх дурнуватих відлюдників.
Чому ти дозволяєш тим дурненьким справам прийти до її голови?
Охх...
Бідна маленька міс Йонсі".
"Вона дуже хвора і слабка, — сказала Сью, — і гарячка зробила її мозок хворобливим та сповненим чудернацьких фантазій.
Дуже добре, містере Бермане, якщо Вам байдуже позувати мені, то не треба.
Але я думаю, що Ви жахливий старий — старий фліббертигіббет".
"Ви поводите себе точно як жінка! — закричав Берман.
— Хто сказав, що я не позуватиму?
Продовжуймо.
Я прийду до Вас.
Вже пів години я намагаюся сказати Вам, що позуватиму!
Боже!
Це не те місце, де хтось, такий чудовий, як міс Йонсі, повинен лежати хворий.
Одного дня, я намалюю шедевр і ми заберемося звідси геть.
Боже!
Так!"
