... і найняв у забудовника в провулку поблизу Арбата...
— Ви знаєте, що таке забудовники?  — запитав гість у Івана і тут же пояснив: — Це нечисленна група шахраїв, яка якимось чином уціліла в Москві...
Винайняв у забудовника дві кімнати в підвалі маленького будиночка в садку.
Службу в музеї кинув і почав складати роман про Понтія Пилата.
— Ох, це був золотий вік,  — виблискуючи очима, шепотів оповідач,  — зовсім окрема квартирка, і ще передня, і в ній раковина з водою,  — чомусь особливо гордовито підкреслив він,  — маленькі віконця над самим тротуарчиком, провідним від хвіртки.
Навпаки, у чотирьох кроках, під парканом, бузок, липа і клен.
Ох-ох-ох!!
Взимку я дуже рідко бачив у віконці чиїсь чорні ноги і чув хрускіт снігу під ними.
І в грубці у мене вічно палав вогонь!
Але раптово настала весна, і крізь каламутні шибки побачив я спершу голі, а потім зазеленілі кущі бузку.
І ось тоді-то, минулої весни, сталося щось більш чудове, ніж отримання ста тисяч рублів.
А це, погодьтеся, величезна сума грошей!
