На обличчі Миколи Тимофійовича біля очей виступають червоні плями.
Він мне в руках ніжну пухнасту тесьму і продовжує бурмотіти:
– Хочете за нього заміж вийти, так?
Ну, щодо цього — не плекайте ілюзій.
Студентам заборонено одружуватися, та і хіба він до вас тому ходить, щоб усе чесним чином закінчити?
Аякже!
Адже вони, студенти ці самі, нас за людей не вважають...
Ходять вони до купців та до модисток тільки для того, щоб над неосвіченістю посміятися і пиячити.
У себе вдома та в хороших будинках соромно пити, ну, а в таких простих, неосвічених людей, як ми, нікого соромитися, можна і догори ногами ходити.
Та-с!
То якого ж ви плюмажку візьмете?
А якщо він проявляє знаки уваги до вас і в кохання грає, то відомо навіщо...
Коли стане лікарем чи адвокатом, буде згадувати: «Ех, була в мене, скаже, колись блондиночка одна!
Де-то вона тепер?».
Мабуть, і тепер вже там, у себе, серед студентів, вихваляється, що у нього модисточка є на увазі.
