Іван нічого і не пропускав, йому самому стало так легше розказувати, і поступово дійшло до того моменту, як Понтій Пилат у білій мантії з кривавою підкладкою вийшов на балкон.
Тоді гість молитовно склав руки і прошепотів:
— О, як я вгадав!
О, як я все вгадав!
Опис жахливої ​​смерті Берліоза слухач супроводжував загадковим зауваженням, причому очі його спалахнули злістю:
— Про одне шкодую, що на місці цього Берліоза не було критика Латунського або літератора Мстислава Лавровича, — і несамовито, але беззвучно вигукнув: — Далі!
Кіт, який платив кондукторці, надзвичайно розвеселив гостя, і він душився від тихого сміху, дивлячись, як схвильований успіхом свого оповідання Іван тихо стрибав навпочіпки, зображуючи кота з гривеником біля вусів.
— І ось, — розповівши про подію в Грибоєдові, засумувавши і затуманившись, Іван закінчив: — Я і опинився тут.
