Буфетник повільно підвівся, підніс руку, щоб поправити капелюха, і усвідомив, що його на голові нема.
Йому жах як не хотілося повертатися, але капелюха було шкода.
Трохи подумавши, він усе ж таки повернувся і сказав.
— Що ще там? — запитала його проклята Гела{=>.
– } Я капелюха забув, — шепнув він, показуючи свою лисину.
Гела повернулася, буфетник подумки плюнув і заплющив очі.
Коли він їх відкрив, Гела подала йому капелюх і шпагу з темним руків'ям.
— Не моє, — шепнув буфетник, відпихуючи шпагу і швидко надіваючи капелюха.
— Ви справді без шапки прийшли? — здивувалася Гела.
Буфетник щось буркнув і швидко пішов донизу.
Його голові чогось було незручно і занадто тепло в капелюсі; він зняв його, і підстрибнув від страху, тихо зойкнувши.
В руках у нього був оксамитовий берет з півнячим пером.
Буфетник перехрестився.
Тієї самої миті берет нявкнув, перетворився на чорного кота і, скочивши назад на голову Андрію Фокичу, всіма кігтями вчепився в його лисину.
Відчайдушно закричавши, буфетник кинувся бігти донизу, а котик упав з голови і чкурнув догори по сходах.
