Тітка, нічого не розуміючи, підійшла до його рук; він поцілував її в голову і поклав поруч із Федором Тимофійовичем.
Потім настали сутінки...
Тітка тупцювала по коту, дряпала стінки валізи і від жаху не могла вимовити ні звуку, а валіза погойдувалась, як на хвилях, і тремтіла...
— А ось і я! — голосно крикнув господар.
— А ось і я!
Тітка відчула, що після цього крику валіза вдарилась у щось тверде й перестала гойдатися.
Почувся гучний густий рев: по комусь плескали, і цей хтось, ймовірно рожа з хвостом замість носа, ревів і реготав так голосно, що затремтіли замочки у валізи.
У відповідь на рев пролунав пронизливий, верескливий сміх господаря, яким він ніколи не сміявся вдома.
— Га! — крикнув він, намагаючись перекричати рев.
— Поважна публіко!
Я щойно з вокзалу!
У мене померла бабуся і залишила мені спадок!
У валізі щось дуже важке — очевидно, золото ... Га-а!
І раптом тут мільйон!
Зараз ми відкриємо і подивимося...
