Він чекав близько двадцяти хвилин, а тоді високий чоловік у довгому пальті з коміром, піднятим до вух, поспішив навпростець з протилежної сторони вулиці.
Він ішов прямо до чоловіка, який очікував.
«Це ти, Бобе?», — спитав він, сумніваючись.
«Це ти, Джиммі Велсе?», — прокричав чоловік у дверях.
«Боже милостивий!» — скрикнув новоприбулець, охоплюючи руки інших своїми.
«Це Боб, точно.
Я був певен, що знайду тебе тут, якщо ти ще досі живий.
Добре, добре, добре!
Двадцять років — великий термін.
Старий добрий Бобе, я  хотів би, щоб це продовжилось і ми ще раз повечеряли там.
Як з тобою обходився  захід, старий друже?»
