Трійка виїхала з міста.
Тепер уже по обидва боки виднілись лиш плетні городів та самотні вілли, а попереду все застилала мряка.
Тут, на просторі, півмісяць здавався більшим і зорі сяяли яскравіше.
Але ж віяло сирістю; поштар глибше закутався в комір, і студент відчув, як наприємний холодок пробігся спершу біля шиї, а потім по ногах, руках, обличчю.
Трійця пішла тихше; дзвін завмер, буцім й він промерз.
Зачувся плескіт води, й під ногами коней та довкіл коліс застрибали зорі, віддзеркалені у воді.
А хвилин через 10 стало так темно, що вже й не видно було ані зорі, ані півмісяця.
Ця трійця в'їхала до лісу.
Колючі гілки ялини щоразу били студента по фуражці, а павутина чіплялася йому за обличчя.
Колеса й копита стукали по корневищах, й тарантас похитувався, мовби п'яниця.
