Тітка ходила біля його ноги, не розуміючи, чому це у неї така туга і чому всі так турбуються, і намагаючись зрозуміти, стежила за кожним його рухом.
Федір Тимофійович, котрий рідко покидав свій матрацик, теж увійшов у спальню господаря і став тертися біля його ніг.
Він струшував головою, наче хотів витрусити з неї важкі думки, і підозріло заглядав під ліжко.
Господар узяв блюдце, налив у нього з рукомийника води і знову пішов до гусака.
— Пий, Іване Івановичу! — сказав він лагідно, ставлячи перед ним блюдце.
— Пий, голубе.
Але Іван Іванович не ворушився і не розплющував очей.
Господар пригнув його голову до блюдця і занурив дзьоб у воду, але гусак не пив, ще ширше розчепірив крила, а голова його так і залишилася лежати на блюдечці.
— Ні, нічого вже не можна зробити! — зітхнув господар.
— Усе скінчено.
Пропав Іван Іванович!
