Абогін важко й широко зробив крок на середину вітальні, зігнувся, застогнав і струсив кулаками.
一 Обманула! — крикнув він, сильно наголошуючи склад -ну-.
— Обманула!
Пішла!
Захворіла і відправила мене за лікарем лише задля того, аби втекти з цим блазнем Папчинським!
Боже мій!
Абогін важко зробив крок до лікаря, простягнув свої білі м‘які кулаки до його обличчя і, трусячи ними, продовжував волати:
— Пішла!!
Обманула!
Ну, до чого ж ця брехня?!
Боже мій!
Боже мій!
До чого цей брудний, шулерський фокус, ця диявольська, зміїна гра?
Що я їй зробив?
Пішла!
Сльози потекли в нього з очей.
Він крутнувся на одній нозі й закрокував вітальнею.
Тепер у своєму короткому сюртуку, в модних вузьких брюках, у яких ноги здавалися не в стать корпусу тонкими, зі своєю великою головою й гривою він дуже був схожий на лева.
На байдужому обличчі лікаря з‘явилась допитливість.
Він піднявся й оглянув Абогіна.
