Сью турботливо виглянула з вікна.
На що там було розраховувати?
Там було видно лише оголене, похмуре подвір'я та глухий бік цегляного будинку за двадцять футів.
Стара-престара плющева лоза, гнила в корінні, піднялася на половину цегляної стіни вгору.
Холодний подих осені збивав листя з лози, поки її основні гілки чіплялися, майже повністю голі, на покришені цеглини.
"Що таке, люба?" — запитала Сью.
"Шість, — сказала Джонсі майже пошепки.
— Вони зараз падають швидше.
Три дні тому їх була майже сотня.
В мене голова розболілася, поки рахувала їх.
Але тепер це легко.
Он ще один полетів.
Зараз їх лишилося лише п'ять".
"П'ять чого, люба?
Скажи своїй Сьюді".
