— Покликати портьє, нехай Петро Олександрович виведе її.
— Ні, ні! — злякався Кістунов. — Вона крик здійме, а в цьому домі багато квартир, а про нас бозна-що подумають.
Ну, ви, дорогенький, як-небудь намагайтесь пояснити їй.
Через хвилину знов почулось мугикання Олексія Миколайовича.
Минула чверть години, а на заміну його басу задзинчав сиплий тенорок бухгалтера.
— Чудово, підступна!  — обурився Кістунов, нервово дригаючи плечами.
Дурненька, наче сивий мерин, дідько її б побрав.
Здається, у мене знов подагра розігралась.
Знов мігрень.
У сусідній кімнаті знесилений Олексій Миколайович нарешті постукав пальцем по столу, потім собі по лобі.
— Одним словом, у вас на плечах не голова, — сказав він, — а ось що
— Ну нічого, нічого,  — образилась стара.
— Своїй жінці постукай.
Дірка.
Не дуже то рукам волю давай
