Знизу протікала ріка.
Кінця цієї ріки не було видно.
Джерело її, величезний камін, продовжував наповнювати її.
Так минула година, а за нею друга.
Тут Маргарита стала помічати, що її ціпок зробився важчим, аніж був.
Щось дивне трапилося й із рукою.
Тепер перед тим як підняти її, Маргариті доводилося кривитись.
Цікаві зауваження Коров'єва перестали обходити Маргариту.
Навіть розкосі монголовидні очі, і обличчя білі й чорні робилися безтурботними, іноді зливаючись, а повітря між ними чомусь починало тремтіти й литися.
Гострий біль, як від голки, раптово проштрикнув праву руку Маргарити, й, стиснувши щелепи, вона поклала лікоть на тумбу.
Якийсь шурхіт, неначе крил по стінах тепер відлунням докочувався з кінця залу й було зрозуміло, що там танцюють нечувані натовпи гостей, і Маргариті здавалося, що навіть мармурова, вкрита мозаїкою і кришталем підлога в цьому дивному залі ритмічно пульсує.
