Він поклав свою міцну, смердючу сигару на видне місце, надів капелюха і вийшов.
Після цього його мама стала розповідати вчительці музики про те, як вона гостювала у Шумихіна і як добре її там приймали.
— Адже Лілі Шумихіна моя родичка ... — казала вона.
— Її покійний чоловік, генерал Шумихін, є кузеном мого чоловіка.
А сама вона уроджена баронеса Кольб ...
— Мамо, це неправда! — сказав роздратовано Володя.
— Навіщо брехати?
Він добре знав, що мама каже правду; в її розповіді про генерала Шумихіна й уроджену баронесу Кольб не було жодного слова брехні, але тим не менш все ж він відчував, що вона бреше.
Брехня відчувалась в її манері розмовляти, у виразі обличчя, в погляді, у всьому.
— Ви брешете! - повторив Володимир і вдарив кулаком по столу з такою силою, що затремтів весь посуд і у мами розлився чай.
— Для чого ви розповідаєте про генерала і баронес?
Це все брехня!
