Маргарита під столом штовхнула ногою Майстра.
— З великим задоволенням, — відповів Майстер, вивчаючи Азазелло, а той продовжував:
— Ми сподіваємося, що і Маргарита Миколаївна не відмовиться від цього?
— Я ж то, мабуть, відмовлюся, — сказала Маргарита, і знову її нога проїхалася по нозі Майстра.
— Чудова річ! — вигукнув Азазелло, — от це я люблю.
Один-два і готово!
Не то, що тоді в Олександрівському саду.
— Ой, не нагадуйте мені, Азазелло!
Я тоді була дурна.
Та, між іншим, мене і не можна обвинувачувати за це — бо не щодня зустрічаєшся з нечистою силою!
— Аякже — підтверджував Азазелло, — якщо би щодня, це було б приємно!
— Мені самій подобається швидкість, — казала Маргарита заведено, — подобається швидкість та оголеність.
Як із маузера — раз!
Ох, як він стріляє, — вигукнула Маргарита, звертаючись до Майстра, — сімка під подушкою, і будь-яке очко...
— Маргарита захмеліла, від чого очі в неї розгорілися.
