— Які гроші?
Чого обманюєш?
— А ось подивись, як я обманюю.
Лісничиха розв'язала вузлик і показала їм, окаянна, гроші, потім розповіла все, як прийшла до неї Анютка, як говорила Анютка, й інше.
Душогуби зраділи, стали ділитися між собою, мало не побилися, потім, значить, сіли за стіл їсти.
А Анютка лежить, бідна, чує все їхні слова і трясеться, як вуж на сковороді.
Що тут робити?
І з їхніх слів вона дізналася, що батечко помер і лежить упоперек дороги, і ввижається їй, дурненькій, ніби бідного батечка їдять вовки і собаки, ніби кінь наш пішов далеко в ліс і його теж вовки з'їли, і ніби саму Анютку за те, що грошей не вберегла, у в'язницю посадять, бити будуть.
А розбійники напилися і послали бабу за горілкою.
П'ять рублів їй дали, щоб та горілки купила і солодкого вина.
Пішло у них на чужі гроші і пияцтво та пісні.
Пили, пили, собаки, і знову бабу послали, щоб, значить, пити без кінця-краю.
