Кіт підняв погляд до неба і шумно видихнув, проте нічого не сказав, вочевидь, пам'ятаючи накручене на балу вухо.
– Знаючи те, – заговорив Воланд, усміхнувшись, – що можливість отримання вами хабаря від цієї дурепи Фріди зовсім, звісно, виключена — бо це було би несумісне з вашою королівською гордістю, – я вже не знаю, що робити.
Залишається, хіба що, одне — познаходити ганчірки і затулити ними всі щілини моєї спальні!
– Ви про що говорите, мессіре? – здивувалась Маргарита, послухавши ці дійсно незрозумілі слова.
– Повністю з вами згоден, мессіре, – вступив у розмову кіт, – саме гарнчірками, – і в розлюченості кіт стукнув лапою по столі.
– Я про милосердя говорю, – пояснив свої слова Воланд, не перестаючи дивитись вогняним погладом на Маргариту.
– Іноді зовсім несподівано й хитро воно проникає в найвузькіші щілини.
Ось я й говорю про ганчірки.
