— Так... е-е-е...
Чим я можу бути корисним?
— Чи бачите ви...(Мурашкіна опустила очі й зашарілася).
Я знаю ваш талант... ваші погляди, Павле Васильовичу, й мені хотілося би дізнатись вашої думки, чи, точніше... попросити поради.
Я, потрібно вам сказати,  перепрошую, вирішилася від тягаря драмою, та й мені, перш ніж посилати її в цензуру, хотілося б дізнатися вашу думку.
Мурашкіна нервово, з виразом пійманої птиці, порилася у себе у сукні й витягла великий жирний зошит.
Павло Васильович любив тільки свої статті, чужі ж, які він мав прочитати або прослухати, завжди справляли на нього  враження гарматного жерла, спрямованого йому прямо в обличчя.
Побачивши зошит, він злякався і поспішив сказати:
— Добре, залиште ... я прочитаю.
— Павле Васильовичу! — сказала томно Мурашкіна, піднімаючись й складаючи молитовно руки.
— Я знаю, що ви зайняті... вам кожна хвилина дорога, я знаю, ви зараз у душі посилаєте мене до біса, але... будьте ласкаві, дозвольте мені прочитати вам мою драму зараз...
Будьте милі!
